У статті здійснено ґрунтовне дослідження складного та багатогранного феномену вико
ристання цифрових доказів у кримінальному процесі України. Ця тема набуває критичної ваги
та стратегічного значення в умовах всезростаючої цифровізації суспільства та прогресуючих
загроз у сфері кіберзлочинності. Основна увага зосереджена на виявленні ключових юридичних,
нормативних і процесуальних викликів, які виникають під час інтеграції електронних доказів
у систему національного судочинства.
У статті проведено методологічний аналіз передумов і критеріїв забезпечення автентич
ності та допустимості цифрових джерел доказової інформації, які є визначальними чинниками
їхньої юридичної значущості та здатності впливати на результативність кримінального
провадження. Досліджено прогалини, суперечності й правові колізії в чинному законодавстві,
що перешкоджають належному нормативному закріпленню процедур збирання, обробки,
збереження та процесуального використання цифрових доказів.
Особливу увагу приділено глибокому порівняльному аналізу міжнародно-правових актів, зо
крема положень Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність, та практики впровадження елек
тронних доказів у юрисдикціях зарубіжних держав. Аналіз досвіду країн Європейського Союзу,
Великої Британії, Канади та Естонії дозволив виокремити ефективні моделі створення спеці
алізованих підрозділів, розробки технічних протоколів фіксації та верифікації цифрових слідів.
За результатами дослідження, сформульовано комплекс системних рекомендацій, спря
мованих на вдосконалення українського кримінального процесуального законодавства. Вони
включають чітке законодавче визначення поняття цифрового доказу, створення нормативної
класифікації його форм, запровадження уніфікованих процедур автентифікації та допусти
мості, а також інституціоналізацію спеціалізованої експертизи цифрових джерел. Резуль
тати дослідження становлять вагомий внесок у формування концептуально оновленої моделі
цифрового судочинства в Україні.
of digital evidence in criminal procedure in Ukraine. This topic is gaining critical importance and
strategic significance in the context of the growing digitalisation of society and the evolving threats
of cybercrime. The main focus is on identifying the key legal, regulatory and procedural challenges
that arise when integrating electronic evidence into the national judicial system.
The article provides a methodological analysis of the prerequisites and criteria for ensuring
the authenticity and admissibility of digital evidence sources, which are the determining factors
of their legal significance and ability to influence the effectiveness of criminal proceedings. Gaps,
inconsistencies, and legal conflicts in the current legislation that impede the proper regulatory
consolidation of procedures for the collection, processing, preservation, and procedural use of digital
evidence have been examined.
Particular attention is paid to an in-depth comparative analysis of international legal acts, in
particular the provisions of the Council of Europe Convention on Cybercrime, and the practice of
introducing electronic evidence in foreign jurisdictions. An analysis of the experience of the European
Union, the United Kingdom, Canada, and Estonia has made it possible to identify effective models
for creating specialised units and developing technical protocols for recording and verifying digital
traces.
Based on the findings of the study, a set of systemic recommendations has been formulated to
improve the Ukrainian criminal procedural legislation. They include a clear legislative definition of
the concept of digital evidence, the creation of a regulatory classification of its forms, the introduction
of unified authentication and admissibility procedures, and the institutionalisation of specialised
expertise of digital sources. The results of the study make a significant contribution to the formation
of a conceptually updated model of digital justice in Ukraine.
