У статті досліджено компаративний (порівняльно-правовий) метод, який належить до
ключових спеціально-юридичних методів дослідження права, а також визначено його місце
в сучасній методології юридичної науки. Актуальність дослідження зумовлена потребою вдо
сконалення методологічного інструментарію правознавства в умовах глобалізації та євро
пейської інтеграції України, а також цифрової трансформації правової системи. Додатко
вим чинником є посилення ролі порівняльно-правових досліджень у процесах правотворчості,
правозастосування й гармонізації національного законодавства з міжнародними та європей
ськими стандартами.
Обґрунтовано, що компаративний метод ґрунтується на системному зіставленні право
вих норм, інститутів, галузей права, юридичної практики та національних правових систем
з метою виявлення закономірностей їх розвитку, спільних і відмінних ознак, функціональних
особливостей та можливостей використання позитивного зарубіжного досвіду. Встанов
лено, що його методологічну основу становить інтеграція функціонального, системного,
формально-юридичного, історико-правового та герменевтичного підходів, що забезпечує
комплексність і об’єктивність порівняльного аналізу.
З’ясовано особливості застосування методу у правотворчості та правозастосуванні,
зокрема під час підготовки законопроєктів, проведення правових реформ, тлумачення норм
права, аналізу практики міжнародних судових інституцій та адаптації законодавства Укра
їни до права ЄС. Доведено, що його використання сприяє підвищенню якості законодавства,
удосконаленню юридичної аргументації, гармонізації національного права з міжнародними
стандартами та мінімізації ризиків механічного запозичення іноземних моделей із урахуван
ням національної специфіки правової системи.
Зроблено висновок, що ефективність компаративного методу забезпечується його поєд
нанням з іншими спеціально-юридичними методами, дотриманням принципів порівнюваності,
функціоналізму, об’єктивності та комплексності, що розширює методологічні можливості
юридичної науки та підвищує обґрунтованість наукових висновків.
The article examines the comparative (comparative-law) method as one of the key special legal methods
of legal research and determines its place in the contemporary methodology of legal science. The relevance of
the study is conditioned by the need to improve the methodological toolkit of legal scholarship in the context
of globalization and Ukraine’s European integration, as well as the digital transformation of the legal system.
An additional factor is the growing role of comparative legal research in law-making, law enforcement, and
the harmonization of national legislation with international and European standards.
It is substantiated that the comparative method is based on the systematic comparison of legal norms,
institutions, branches of law, legal practice, and national legal systems in order to identify patterns of
development, common and distinctive features, functional characteristics, and possibilities of using positive
foreign experience. Its methodological foundation consists of an integration of functional, systemic, formal
dogmatic, historical-legal, and hermeneutic approaches, ensuring comprehensiveness and objectivity of
comparative analysis.
The features of its application in law-making and law enforcement are clarified, in particular during the
preparation of draft legislation, legal reforms, interpretation of legal norms, analysis of international judicial
practice, and adaptation of Ukrainian legislation to EU law. It is proven that its use contributes to improving
legislation quality, enhancing legal argumentation, harmonizing national law with international standards, and reducing risks of mechanical transplantation of foreign legal models while considering the specific features
of the national legal system.
It is concluded that the effectiveness of the comparative method is ensured by its combination with other
special legal methods and adherence to the principles of comparability, functionalism, objectivity, and
comprehensiveness, which expands the methodological potential of legal science and strengthens the validity
of scientific conclusions.
