Abstract:
У статті досліджуються доктринальні основи та правові підстави відшкодування Україні шкоди у
межах міжнародно-правової відповідальності за злочини, вчинені Російською Федерацією. Аналізуються акту
альні історичні аспекти щодо можливості отримання потерпілими сторонами відшкодування (компенсації)
шкоди, завданої у ході міждержавних збройних конфліктів.
Встановлено, що проголошення Україною курсу на євроінтеграцію, а також прагнення українців здо
бути перемогу в збройному конфлікті з Російською Федерацією зумовлює переосмислення суті та значення
багатьох правових концепцій та базових понять. У будь-якій правовій системі однією з вагомих гарантій до
тримання прав людини й роботи принципу справедливості є застосування механізмів міжнародно-правової від
повідальності, зокрема її двох невід’ємних аспектів – політичного та матеріального. У розрізі першого окрема
держава або їхня сукупність мають право отримати сатисфакції, ресторації та, за крайньої необхідності, за
стосувати різноманітні форми обмеження суверенітету. Сатисфакція як форма політичної відповідальності
припускає обов’язок держави-делінквента надати задоволення нематеріального характеру, зокрема, виразити
вибачення й співчуття з приводу вчинених діянь. Ресторації передбачають звільнення незаконно зайнятих те
риторій, або будь-яке інше право держави, яке відновить її «статус-кво».
Окремо встановлено, що в межах матеріальної відповідальності держави мають право на отримання
репарацій, контрибуцій та реституцій. У зв’язку з тим, що в історичному аспекті контрибуції розглядаються
винятково як «відкритий спосіб грабежу» переможеної у збройному конфлікті сторони, Версальським догово
ром від 1919 року отримання контрибуцій було заборонено. Замість них держава має право вимагати сплати
репарацій, які завжди мають правомірну підставу. Вченими пропонується, що репарації мають отримуватися
не тільки Україною, але й її державами-союзниками на підставі заморожених фінансових активів Російської
Федерації. Що ж стосується реституцій, Україна має право на повернення цінних творів мистецтва та ін
шого незаконно викраденого майна, облік яких здійснюється у порядку створення відповідного Державного
реєстру.
