У дисертації вирішено актуальне наукове завдання, що полягає в
теоретико-правовому обґрунтуванні адміністративно-правового механізму
надання адміністративних послуг в Україні та розробленні авторської моделі
його розвитку в умовах цифрової трансформації публічного управління, дії
Закону України «Про адміністративну процедуру», європейської інтеграції та
воєнних викликів.
У роботі запропоновано структурно-функціональну модель
адміністративної послуги як об’єкта адміністративно-правового регулювання.
Модель поєднує шість взаємопов’язаних блоків: нормативно-правовий,
процедурний, суб’єктний, цифрово-інтероперабельний, гарантійно-захисний
та оціночно-моніторинговий. Її призначення полягає не лише у загальному
описі адміністративної послуги, а у визначенні того, за якими юридичними,
організаційними та цифровими критеріями можливо оцінювати її
правозастосовний потенціал, доступність для заявника, сумісність із
державними реєстрами, прозорість результату та ефективність механізмів
оскарження.
Удосконалено підхід до розуміння адміністративної послуги як
індивідуалізованого юридично значущого результату публічно-владної
діяльності, що надається за зверненням особи або в автоматизованому режимі,
ґрунтується на визначеній законом адміністративній процедурі та
завершується виникненням, зміною, підтвердженням або припиненням
правового статусу особи. У такому підході цифрова форма не ототожнюється
з електронною копією традиційної процедури, а розглядається як окремий
спосіб правового адміністрування, що потребує фіксації цифрового сліду,
3
контролю за обміном даними, захисту персональних даних та реальної
можливості адміністративного або судового оскарження.
Подальшого розвитку набули положення про суб’єктну архітектуру
системи надання адміністративних послуг. Обґрунтовано, що в умовах
цифровізації вона не може зводитися лише до переліку органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування та ЦНАПів. До неї мають
включатися фронт-офісні суб’єкти взаємодії із заявником, бек-офісні суб’єкти
прийняття рішень, держателі та адміністратори реєстрів, суб’єкти електронної
взаємодії через систему «Трембіта», суб’єкти технічного адміністрування
електронних сервісів та органи контролю за дотриманням процедурних
гарантій.
Емпіричну базу дисертації посилено статистичними показниками
функціонування мережі ЦНАПів, порталу та застосунку «Дія», системи
електронної взаємодії «Трембіта», а також результатами соціологічних
досліджень щодо користування державними електронними послугами. Це
дало змогу конкретизувати проблематику дослідження: йдеться не про
абстрактну «відсутність цифровізації», а про нерівномірність доступу, різну
якість регламентів, неоднакову готовність громад до цифрового супроводу
заявників, потребу в уніфікованих цифрових маршрутах послуг та
необхідність правового закріплення стандартів інтероперабельності.
У дисертації сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін
до законодавства України, зокрема до Закону України «Про адміністративні
послуги», Закону України «Про особливості надання публічних (електронних
публічних) послуг», Закону України «Про адміністративну процедуру» та
підзаконних актів, які регулюють електронну взаємодію державних
електронних інформаційних ресурсів. Запропоновані зміни спрямовані на
визначення поняття цифрової адміністративної послуги, закріплення
цифрового маршруту послуги в інформаційних і технологічних картках,
деталізацію вимог до автоматизованих рішень, встановлення обов’язку
використовувати дані з державних реєстрів без повторного витребування
4
документів у заявника та створення механізмів моніторингу строків і якості
послуг.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості
використання висновків і пропозицій у нормотворчій діяльності під час
оновлення законодавства про адміністративні та електронні публічні послуги;
у діяльності ЦНАПів, органів виконавчої влади й органів місцевого
самоврядування для підвищення доступності, прозорості та правової
визначеності послуг; у навчальному процесі під час викладання
адміністративного права, адміністративної процедури, цифрового врядування
та правового забезпечення публічних сервісів.
The dissertation solves a relevant scientific task consisting in the theoretical and legal substantiation of the administrative-law mechanism for the provision of administrative services in Ukraine and in the development of an authorial model of its improvement under the conditions of digital transformation of public administration, the implementation of the Law of Ukraine “On Administrative Procedure”, European integration and wartime challenges. The dissertation proposes a structural and functional model of an administrative service as an object of administrative-law regulation. The model 5 combines six interrelated components: regulatory, procedural, subject-related, digital-interoperability, guarantee-protection and evaluation-monitoring components. Its purpose is to determine the legal, organisational and digital criteria by which the law-enforcement potential of an administrative service, its accessibility, registry interoperability, transparency of the result and effectiveness of appeal mechanisms may be assessed. The understanding of an administrative service has been improved as an individual legally significant result of public-authority activity, provided upon a person’s request or in an automated mode, based on a legally defined administrative procedure and resulting in the emergence, change, confirmation or termination of a person’s legal status. In this approach, the digital form is not reduced to an electronic copy of a traditional procedure but is considered a separate form of legal administration requiring a digital audit trail, control over data exchange, personal data protection and effective administrative or judicial appeal. Further development has been given to the provisions on the subject architecture of the administrative service delivery system. It is substantiated that, under digitalisation, this architecture should include not only executive authorities, local self-government bodies and ASCs, but also front-office entities, back-office decision-making bodies, registry holders and administrators, participants in electronic interaction through Trembita, technical administrators of electronic services and bodies responsible for monitoring procedural safeguards. The empirical basis of the dissertation has been strengthened by statistical indicators concerning the operation of ASCs, Diia, Trembita and sociological surveys on the use of public e-services. This made it possible to specify the research problem as the unevenness of access, different quality of regulations, unequal capacity of communities to provide digital support to applicants, the need for unified digital service routes and the legal consolidation of interoperability standards. The dissertation formulates specific proposals for amending Ukrainian legislation, including the Law of Ukraine “On Administrative Services”, the Law of Ukraine “On the Specifics of Providing Public (Electronic Public) Services”, the 6 Law of Ukraine “On Administrative Procedure” and subordinate acts regulating electronic interaction of state electronic information resources. The proposed changes are aimed at defining the concept of a digital administrative service, fixing the digital route of a service in information and technological cards, detailing requirements for automated decisions, establishing the obligation to use data from state registers without repeatedly requiring documents from applicants, and introducing mechanisms for monitoring deadlines and service quality.
