Дисертацію присвячено комплексному дослідженню основних етапів
формування правосуб’єктності юридичної особи на підставі аналізу та синтезу
відповідних галузевих підходів та концепцій, що стосуються проблем формування
правосуб’єктності юридичних осіб – суб’єктів господарського та інших галузей
права.
Визначено, що правосуб’єктність юридичної особи – це система таких
індивідуальних ознак, які дозволяють виділити та індивідуалізувати конкретну
юридичну особу з-поміж інших юридичних осіб та закріплює правовий зв’язок
такої юридичної особи із зовнішнім світом, залежно від його місця в цьому світі.
Обґрунтовано, що правоздатність юридичної особи – це реальна можливість
конкретно ідентифікованого та відокремленого від іншої правової реальності
суб’єкта права бути центром правової дійсності, автором, носієм та реалізатором
прав, інтересів та обов’язків. Переважна більшість юридичних осіб наділені
загальною або універсальною правоздатністю, тобто такі юридичні особи можуть
займатись будь-якою діяльністю, яка не заборонена законом; спеціальна
правоздатність юридичної особи означає можливість здійснювати лише окремо
визначену діяльність. Такі обмеження встановлюються лише для окремих видів
юридичних осіб, які створюються для виключної діяльності.
Доведено, що дієздатність юридичної особи є широким системоутворюючим
поняттям, що включає такі здатності: правонабувальна (конкретна можливість
суб’єкта права набувати права чи обов’язки); правореалізуюча (втілення правових
норм у процесі діяльності) та правовиконавча (можливість суб’єкта права своїми
діями реалізовувати раніше набуті права та виконувати покладені на нього
обов’язки); праворозпорядча (можливість суб’єкта права самостійно на свій розсуд
3
розпоряджатись своїми правами, реалізовувати їх чи відмовитись від реалізації (як
пасивна форма реалізації права), уповноважити третю особу на їх реалізацію або
припинити їх тощо); деліктоздатність (здатність особи відповідати за вчинені нею
чи її законними представниками делікти).
Розроблено класифікацію видів правосуб’єктності юридичної особи, які
визначають її здатність брати участь у різних правовідносинах. Виокремлено
цивільну правосуб’єктність – здатність мати цивільні права та обов’язки, тобто
здатність володіти майном, укладати договори, нести відповідальність за своїми
зобов’язаннями, а також можливість своїми діями набувати цивільних прав та
створювати цивільні обов’язки, що реалізується через її органи; господарську
правосуб’єктність – визначена законодавством можливість бути учасником
господарських правовідносин, набувати та реалізовувати через свої органи чи
учасників права, інтереси та обов’язки, включаючи участь у торгах, підписання
контрактів, здійснення господарських операцій тощо; адміністративну
правосуб’єктність – онтологічна властивість суб’єктів адміністративного права,
яку вони отримують внаслідок дії галузевих правових норм, що наділяє такого
суб’єкта визначеним колом прав та обов’язків та встановлює специфічні шляхи та
методи їхньої реалізації; трудову правосуб’єктність – визначена нормами
трудового права властивість юридичної особи мати, володіти, здійснювати трудові
права, обов’язки, а також нести юридичну відповідальність за їх невиконання чи
неналежне виконання; міжнародну правосуб’єктність – здатність юридичної особи
своїми діями набувати міжнародних прав та створювати міжнародні обов’язки,
тобто брати участь у міжнародних правовідносинах, включаючи підписання
міжнародних угод, участь у міжнародних організаціях, ведення
зовнішньоекономічної діяльності.
З’ясовано, що індивідуалізація обсягу правосуб’єктності юридичної особи
обумовлена сукупністю декількох факторів, які визначають її права та обов’язки у
правовідносинах, в які така особа вступає, а саме: вид юридичної особи та її
організаційно-правова форма, оскільки законодавство визначає особливості та
обмеження для деяких видів юридичних осіб, включаючи галузеві обмеження
4
(наприклад, банківську діяльність, страхування), такі як встановлення спеціальних
вимог та обмежень для юридичних осіб, що діють у цих сферах; державна
реєстрація та ліцензування: юридична особа набуває правосуб’єктності з моменту
її державної реєстрації, а тому внесення змін до реєстраційних даних (зміна
статуту, реорганізація) також впливає на обсяг правосуб’єктності; для здійснення
певних видів діяльності юридична особа повинна отримати відповідні ліцензії та
дозволи, що може як розширювати, так і обмежувати її правосуб’єктність;
установчі документи такі як статут або установчий договір, визначають основні
положення щодо діяльності юридичної особи, її права та обов’язки; вони можуть
як розширювати, так і обмежувати правосуб’єктність; установчі документи
визначають цілі та види діяльності юридичної особи, що також впливає на її
правоздатність та дієздатність у відповідних сферах; внутрішня структура та
управління, адже структура та повноваження органів управління визначають, як
реалізується правосуб’єктність юридичної особи; саме засновники або акціонери
можуть приймати рішення, що впливають на обсяг прав та обов’язків юридичної
особи (наприклад, зміни в статуті, збільшення капіталу); майновий стан юридичної
особи – обсяг правосуб’єктності юридичної особи може залежати від її майнового
стану, оскільки наявність майна дозволяє здійснювати певні види діяльності та
виконувати зобов’язання; регулярна фінансова звітність та аудит можуть впливати
на довіру контрагентів і розширювати можливості юридичної особи у
господарській діяльності; міжнародні угоди та стандарти: якщо юридична особа діє
на міжнародному ринку, її правосуб’єктність регулюється не лише національним
законодавством, але й міжнародними угодами та стандартами; юридична особа
може бути членом міжнародних організацій, що надає додаткові права та
обов’язки.
Аргументовано, що особливостями правосуб’єктності філій та
представництв юридичної особи є: філії та представництва не окремі юридичні
особи, оскільки вони діють від імені юридичної особи, яка їх створила, і
здійснюють свою діяльність на підставі положення, затвердженого цією
юридичною особою; керівник філії або представництва діє на підставі довіреності,
5
виданої юридичною особою, і має повноваження в межах, визначених цією
довіреністю; відповідальність за діяльність своїх філій та представництв несе
юридична особа; інформація про створення філій та представництв підлягає
включенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осібпідприємців.
Виявлено такі особливості правосуб’єктності об’єднання юридичних осіб в
Україні: об’єднання юридичних осіб можуть утворюватися у формі асоціацій,
корпорацій, консорціумів, концернів та інших видів об’єднань, передбачених
законодавством; об’єднання юридичних осіб набувають статусу юридичної особи
з моменту їх державної реєстрації; вони мають власні права та обов’язки,
відокремлене майно і можуть від свого імені набувати майнові та немайнові права,
нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді; правовий статус,
структура, порядок управління та інші важливі аспекти діяльності об’єднання
визначаються його установчими документами, зокрема статутом; в об’єднанні
створюються органи управління, компетенція яких визначається установчими
документами; це можуть бути загальні збори учасників, виконавчі органи,
контрольні органи тощо; об’єднання не відповідають за зобов’язаннями його
учасників (членів), а учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо
інше не передбачено установчими документами чи законом; об’єднання
створюються для досягнення певних цілей, які можуть бути комерційними або
некомерційними; цілі об’єднання визначаються установчими документами;
діяльність об’єднання може бути припинена шляхом реорганізації або ліквідації
відповідно до порядку, встановленого законодавством та установчими
документами.
Розроблено класифікацію обмеження правосуб’єктності юридичної особи за
критерієм правової природи їхнього походження на: обмеження правосуб’єктності
юридичних осіб в силу вимог закону; договірні обмеження правосуб’єктності
юридичної особи; деліктні обмеження правосуб’єктності юридичної особи, що
поділяються на позасудові та судові обмеження правосуб’єктності юридичної
особи.
6
З’ясовано, що розвиток технологій зумовив наукову дискусію про
доцільність наділення правосуб’єктністю ШІ, робототехніку та інші подібні
системи, що мають певну схожість з юридичною особою. Це питання є складним,
адже правосуб’єктність означає здатність бути суб’єктом прав і обов’язків, тож для
систем подібних до ШІ вони можуть мати права та обов’язки, бути здатними до
юридичних дій та нести відповідальність за свої дії. Надання системам подібним
ШІ правосуб’єктності порушує багато етичних питань, зокрема: чи повинні
машини мати права; чи можуть вони мати моральну відповідальність; які права
повинні мати роботи, якщо взагалі повинні. В юридичному фокусі законодавство
не готове до інтеграції систем подібних ШІ як суб’єктів, наділених
правосуб’єктністю, оскільки це зумовлює необхідність у розробці нових законів і
регуляцій, що визначатимуть права та обов’язки ШІ, а також механізми вирішення
конфліктів за участю ШІ, хоча певні кроки на цьому шляху уже зроблені як на
міжнародному, так і на національному рівнях. Технологічний розвиток: ШІ ще не
досяг рівня, коли він може самостійно приймати всі рішення без втручання
людини; технології продовжують розвиватися, однак зараз ШІ залежить від
програмування та інструкцій, наданих людьми. В соціальному контексті наділення
ШІ правосуб’єктністю може мати значний вплив на суспільство, оскільки такі
зміни можуть змінити спосіб взаємодії людини з технологіями, а також це матиме
вплив на багато галузей, включаючи економіку, працю та соціальне життя.
The dissertation is devoted to a comprehensive study of the main stages of the formation of the legal personality of a legal entity based on the analysis and synthesis of relevant industry approaches and concepts related to the problems of the formation of the legal personality of legal entities - subjects of economic and other branches of law. It is determined that the legal personality of a legal entity is a system of such individual features that allow to distinguish and individualize a specific legal entity from other legal entities and establishes the legal connection of such a legal entity with the outside world, depending on its place in this world. It is substantiated that the legal capacity of a legal entity is the real possibility of a specifically identified and separated from other legal reality subject of law to be the center of legal reality, the author, carrier and executor of rights, interests and obligations. The vast majority of legal entities are endowed with general or universal legal capacity, that is, such legal entities can engage in any activity that is not prohibited by law; Special legal capacity of a legal entity means the ability to carry out only a separately defined activity. Such restrictions are established only for certain types of legal entities that are created for exclusive activity. It has been proven that the legal capacity of a legal entity is a broad system-forming concept that includes the following abilities: legal acquisition (the specific ability of a legal entity to acquire rights or obligations); legal implementation (the implementation of legal norms in the process of activity) and legal enforcement (the ability of a legal entity to exercise previously acquired rights and fulfill the obligations assigned to it by its actions); legal administrative (the ability of a legal entity to independently, at its own discretion, dispose of its rights, exercise them or refuse to exercise them (as a passive form of exercising rights), authorize a third party to exercise them or terminate them, etc.); tortious capacity (the ability of a person to be liable for torts committed by him or his legal representatives). A classification of types of legal personality of a legal entity has been developed, which determine its ability to participate in various legal relations. Civil legal personality is distinguished - the ability to have civil rights and obligations, that is, the ability to own property, conclude contracts, be responsible for its obligations, as well as the ability to acquire civil rights and create civil obligations through its actions, which is implemented through its bodies; economic legal personality - the ability defined by law to be a participant in economic legal relations, to acquire and implement through its bodies or participants rights, interests and obligations, including participation in bidding, signing contracts, carrying out economic transactions, etc.; administrative legal personality - an ontological property of subjects of administrative law, which they receive as a result of the action of sectoral legal norms, which endows such a subject with a certain range of rights and obligations and establishes specific ways and methods of their implementation; labor legal personality – defined by labor law norms as the property of a legal entity to have, possess, exercise labor rights, obligations, and also bear legal responsibility for their non-fulfillment or improper fulfillment; international legal personality – the ability of a legal entity to acquire international rights and create international obligations through its actions, that is, to participate in international legal relations, including signing international agreements, participating in international organizations, conducting foreign economic activity. It has been found that the individualization of the scope of legal personality of a legal entity is due to a combination of several factors that determine its rights and obligations in the legal relations into which such a person enters, namely: the type of legal entity and its organizational and legal form, since the legislation determines the features and restrictions for certain types of legal entities, including industry restrictions 4 (for example, banking, insurance), such as establishing special requirements and restrictions for legal entities operating in these areas; state registration and licensing: a legal entity acquires legal personality from the moment of its state registration, and therefore, making changes to registration data (changing the charter, reorganization) also affects the scope of legal personality; to carry out certain types of activities, a legal entity must obtain appropriate licenses and permits, which can both expand and limit its legal personality; constituent documents, such as the charter or the constituent agreement, determine the main provisions regarding the activities of a legal entity, its rights and obligations; they can both expand and limit legal personality; constituent documents determine the goals and types of activities of a legal entity, which also affects its legal capacity and capacity in the relevant areas; internal structure and management, because the structure and powers of the management bodies determine how the legal personality of a legal entity is implemented; it is the founders or shareholders who can make decisions
