Дисертацію присвячено дослідженню теоретико-правових аспектів
визначення місця проживання дитини в контексті практики Європейського суду з
прав людини та національного законодавства України та розробленню пропозицій
щодо удосконалення правового регулювання у цій сфері.
Визначено, що місце проживання дитини характеризується такими
правовими ознаками: 1) є об’єктом нерухомого майна та має присвоєну у
встановленому порядку адресу; 2) відповідає вимогам державних будівельних
норм та іншим вимогам щодо інженерно-технічних та санітарно-гігієнічних
характеристик, що роблять відповідний об’єкт придатним для проживання; 3) для
легітимації необхідна державна реєстрація або декларування місця проживання;
4) відомості про місце проживання дитини належність до конфіденційної
інформації, яка підлягає захисту відповідно до Закону України «Про захист
персональних даних»; 5) право на проживання дитини у відповідному об’єкті
слідує з її народження у родині або якщо таке місце проживання визначене судом
або органом опіки чи піклування, а також у разі, якщо дитина має право власності
(у тому числі часткове) або інше речове право на відповідний об’єкт.
З’ясовано, що судова практика у справах, пов'язаних із визначенням місця
проживання дитини, підтверджує, що суди тлумачать принцип врахування
найкращих інтересів дитини наступним чином: вони визнають, що обоє з батьків
мають виключне та пріоритетне право визначати місце проживання дитини, якщо
вони не позбавлені батьківських прав; враховується вік та відношення дитини до
одного з батьків або законних опікунів; важлива є думка дитини, яка досягла 10-
річного віку; враховуються ставлення батьків до виконання своїх батьківських
3
обов'язків, взаємини між батьками та дитиною, а також здатність одного з батьків
створити оптимальні умови для гармонійного розвитку та належного виховання
дитини, а також забезпечення найкращих умов для отримання освіти та інших
аспектів; деякі аспекти, такі як думка дитини, фінансовий стан батьків, наявність
нової родини, наявність власного житла та інші, не мають вирішального значення
для судового рішення і розглядаються у контексті інших обставин справи.
Доведено, що в науці та практиці сімейного права є два підходи до
вирішення питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків –
договірний та у порядку вирішення спору між батьками; останній у свою чергу
поділяється на судовий та позасудовий; договірний спосіб вирішення питання про
визначення місця проживання дитини може бути застосований у разі відсутності
спору між батьками з цього питання; у разі виникнення між батьками дитини
спору щодо визначення місця проживання їхньої дитини або не досягнення згоди
з цього питання, такий спір може вирішуватися у судовому або позасудовому
порядку; позасудовий порядок реалізується за посередництвом Служби у справах
дітей, до якої може звернутися той з батьків, з ким фактично проживає дитина з
поданням документів за встановленим переліком.
Обґрунтовано, що відносно новим способом позасудового вирішення спору
про визначення місця проживання дитини є сімейна медіація; такий спосіб
передбачає залучення до вирішення спору незалежного медіатора, завданням
якого віднайти такий спосіб вирішення спору, який задовольняв би обидві
сторони; на відміну від судового або адміністративного позасудового способів
вирішення спорів між батьками, медіація не передбачає прийняття обов’язкового
для виконання рішення медіатором з огляду на відсутність у нього владних
повноважень; натомість завданням медіатора є саме спонукання батьків
самостійно дійти до спільного рішення, яке б їх задовольняло.
На підставі аналізу положень національного законодавства, практики
Європейського суду з прав людини та національної судової практики, виявлено,
що обов’язковими умовами визначення місця проживання дитини з одним із її
родичів є: 1) виявлення бажання/згоди родича дитини (оскільки така особа за
4
законодавством не має зобов’язань щодо такої дитини, а тому пряма згода такої
особи є обов’язковою умовою); 2) наявність рішення компетентного органу,
залежно від ситуації – судового рішення (якщо має місце відібрання дитини у
батьків, у тому числі позбавлених або непозбавлених батьківських права) або
рішення органу опіки та піклування (при невиконанні обов’язку батьками дитини
забрати дитину із пологового будинку); 3) відповідність визначення місця
проживання дитини найкращим інтересам дитини (врахування думки дитини, її
стосунків з відповідним родичом тощо).
Аргументовано, що участь органів опіки та піклування або служби у
справах дітей під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини є
обов’язковою в усіх випадках, що обумовлено необхідністю дослідження та
доведення до відома суду інформації про житлово-побутові умови того з батьків
або іншої особи, з ким визначається місце проживання дитини, їх фінансовий
стан, відомостей про емоційний стан дитини, про переваги та особисту
прихильність дитини та інших даних, які дозволять суду визначити, що відповідає
найкращим інтересам дитини.
До недоліків сучасного стану правового регулювання порядку визначення
місця проживання дитини віднесено: 1) недоліки загально-правового характеру:
не у повній мірі враховані положення міжнародних актів, які потребують
імплементації в національне законодавство (наприклад, повсюдність та
пріоритетність застосування принципу врахування найкращих інтересів дитини);
невизначеність у ст. 3 Закону України «Про охорону дитинства» системи та
ієрархії принципів захисту прав та інтересів дитини; 2) недоліки матеріального
права (СК України, законів України «Про медіацію», «Про органи і служби у
справах дітей та спеціальні установи для дітей» та ін.): нечіткість розмежування
повноважень між різними органами опіки та піклування; неурегульованість
інституту сімейної медіації та невизначеність порядку її проведення як
позасудового способу розв’язання спорів про визначення місця проживання
дитини; 3) недоліки процесуального законодавства (Цивільний процесуальний
кодекс України): неврегульованість особливостей розгляду цивільних справ за
5
участю дитини, зокрема у порядку окремого та спрощеного провадження;
невизначеність територіальної підсудності справ за участю дітей, включаючи
справи про визначення місця проживання дитини; невизначеність процесуального
статусу органів опіки та піклування як учасників судового процесу за участі дітей;
недостатня урегульованість питання про те, в якій формі запитувати думку
дитини, яка перебуває за кордоном тощо.
Виявлено, що у практиці Європейського суду з прав людини визначено
кілька положень стосовно суті принципу врахування найкращих інтересів дитини
в ході встановлення місця, де вона проживає: 1) значущу роль відіграє
середовище, де дитина проживає на час прийняття рішення суду щодо
встановлення місця проживання дитини, чи придатне воно для того, щоб дитина
розвивалася, з’ясувати вплив зміни місця проживання дитини, прослідковувати,
щоб середовище було порівняно стабільним і таким, що зміна середовища
проживання не спричиняла в дитини емоційний стрес, не шкодила в соціальному
й психологічну аспектах; 2) в процесі вибору місця проживання дитини майнове
становище батьків не мусить відігравати вирішальну роль, коли обоє з батьків
здатні гарантувати відповідний догляд за дитиною, натомість роль відіграє
емоційний зв'язок із батьками, рештою членів родини, новим подружжям
батька/матері; комфорт психологічного характеру; емоційна прив’язка до батька,
взаємне задоволення батьків та дітей від товариства одне з одним є
основоположною складовою «сімейного життя»; 3) під час встановлення місця
проживання дитини вітчизняні суди мусять ретельно здійснювати перевірку всіх
обставин справи, залучати, за потреби, до участі у справі органи опіки й
піклування, педагогічних працівників, психологів для того, аби здійснювати
діяльність справді в найкращих інтересах дитини.
Розроблено пропозиції щодо усунення прогалин та недоліків правового
регулювання порядку визначення місця проживання дитини шляхом внесення
змін та доповнень до: 1) Цивільного процесуального кодексу України
(доповнення ч. 2 ст. 293 словами: «визначення місця проживання дитини, якщо
між батьками відсутній спір»; доповнення Розділу IV статтею «Порядок розгляду
6
справ про визначення місця проживання дитини у безспірному порядку з одним із
батьків»); 2) Сімейного кодексу України (доповнення ч. 5 ст. 157 Сімейного
кодексу України після слів «та піклування» словами «або нотаріально
посвідченим договором»; доповнення ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України
положеннями про право батька та матері дитини, які не досягли згоди про
визначення місця проживання останньої, звернутися до сімейного медіатора, за
сприянням якого можуть вирішити спір у порядку застосування процедури
медіації; доповнення ст. 161 Сімейного кодексу України частиною 4, в якій
закріпити можливість встановлення місця проживання дитини почергово з
кожним із батьків шляхом оформлення спільної опіки); 3) Закону України «Про
медіацію» шляхом визначення у ст. 1 поняття сімейної медіації; та розроблення
Порядку проведення сімейної медіації.
The dissertation is devoted to the study of theoretical and legal aspects of determining the child's place of residence in the context of the practice of the European Court of Human Rights and the national legislation of Ukraine and the development of proposals for improving legal regulation in this area. It was determined that the child's place of residence is characterized by the following legal features: 1) it is an object of immovable property and has an address assigned in the prescribed manner; 2) meets the requirements of state building 7 regulations and other requirements regarding engineering, technical and sanitaryhygienic characteristics that make the relevant object suitable for living; 3) state registration or declaration of residence is required for legitimation; 4) information about the child's place of residence belongs to confidential information that is subject to protection in accordance with the Law of Ukraine "On the Protection of Personal Data"; 5) the child's right to live in the relevant object follows from his birth in the family or if such a place of residence is determined by a court or a body of guardianship or guardianship, as well as if the child has ownership rights (including partial) or other property rights to the corresponding object. It was found that the practice of court decisions in cases related to the determination of the child's place of residence confirms that the courts interpret the principle of taking into account the best interests of the child as follows: they recognize that one of the parents has the exclusive and priority right to determine the child's place of residence, if both parents are not deprived of parental rights; the age and relationship of the child to one of the parents or legal guardians is taken into account; the opinion of a child who has reached the age of 10 is important; the attitude of parents towards the fulfillment of their parental duties, the relationship between parents and the child, as well as the ability of one of the parents to create optimal conditions for the harmonious development and proper upbringing of the child, as well as providing the best conditions for receiving education and other aspects, are taken into account; some aspects, such as the opinion of the child, the financial condition of the parents, the presence of a new family, the presence of own housing and others, are not decisive for the court decision and are considered in the context of other circumstances of the case. It has been proven that in the science and practice of family law there are two approaches to solving the issue of determining the place of residence of a child with one of the parents - contractual and in the order of resolving a dispute between parents; the latter, in turn, is divided into judicial and judicial; a contractual method of solving the issue of determining the child's place of residence can be applied in the absence of a dispute between the parents on this issue; in the event of a dispute between the child's parents regarding the determination of their child's place of residence or failure to reach 8 an agreement on this issue, such a dispute may be resolved in court or out of court; the out-of-court procedure is implemented through the Children's Service, to which the parent with whom the child actually lives can apply, submitting documents according to the established list. It is substantiated that family mediation is a relatively new way of out-of-court resolution of a dispute about the determination of a child's place of residence; this method involves the involvement of an independent mediator in the resolution of the dispute, whose task is to find a way of resolving the dispute that would satisfy both parties; in contrast to judicial or administrative extrajudicial methods of resolving disputes between parents, mediation does not involve the adoption of a binding decision by the mediator, given his lack of authority; instead, the task of the mediator is precisely to encourage the parents to independently reach a joint decision that would satisfy them. Based on the analysis of the provisions of national legislation, European Court of Human Rights practice and national judicial practice, it was found that the mandatory conditions for determining the place of residence of a child with one of his relatives are: 1) detection of the desire/consent of the child's relative (since such a person does not have an obligation under the law information about such a child, and therefore the direct consent of such a person is a mandatory condition); 2) the presence of a decision of a competent body, depending on the situation - a court decision (if the child is taken from the parents, including deprived or not deprived of parental rights) or a decision of the guardianship authority (in case of non-fulfillment of the obligation of the child's parents to take the child from the maternity hospital ); 3) compliance of the determination of the child's place of residence with the best interests of the child (taking into account the child's opinion, his relationship with the relevant relative, etc.). It is argued that the participation of guardianship and guardianship authorities or children's services during the consideration of cases of determining the child's place of residence is mandatory in all cases, which is due to the need to research and bring to the attention of the court information about the living conditions of the parent or other person with whom the child's place of residence is determined, their financial condition, information about the child's emotional state, about the preferences and personal 9 preferences of the child and other data that will allow the court to determine what is in the best interests of the child. The shortcomings of the current state of legal regulation of the procedure for determining the place of residence of a child include: 1) shortcomings of a general legal nature: the provisions of international acts that require implementation into national legislation are not fully taken into account (for example, the ubiquity and priority of the application of the principle of taking into account the best interests of the child); uncertainty in Art. 3 of the Law of Ukraine "On Childhood Protection" of the system and hierarchy of principles of protection of the rights and interests of the child; 2) shortcomings of material law (SC of Ukraine, laws of Ukraine "On Mediation", "On Bodies and Services in Children's Affairs and Special Institutions for Children", etc.): unclear demarcation of powers between various guardianship and guardianship bodies; the unsettledness of the institution of family mediation and the uncertainty of its procedure as an extrajudicial way of resolving disputes about determining the child's place of residence; 3) shortcomings of the procedural legislation (Civil Procedure Code of Ukraine): non-regulation of the peculiarities of consideration of civil cases involving a child, in particular in the order of separate and simplified proceedings; uncertainty of territorial jurisdiction of cases involving children, including cases on determining the child's place of residence; the uncertainty of the procedural status of guardianship and guardianship bodies as participants in the legal process with the participation of children; insufficient settlement of the question of the form in which to ask the opinion of a child who is abroad, etc. It was found that in the practice of the European Court of Human Rights, several postulates were formulated regarding the content of the principle of taking into account the best interests of the child when determining the place of residence: 1) the environment in which the child lives at the time of the adoption of the court decision on determining the place of residence of the child, its suitability for the development of the child is of great importance , to determine the impact of a change in the child's place of residence, to ensure that the environment is relatively stable and such that the change in the place of residence does not cause emotional stress, social and psychological harm to 10 the child; 2) when choosing a child's place of residence, the property status of the parents should not be of decisive importance, if both parents can provide adequate care for the child, instead, the emotional connection with the parents, other family members, the new spouse of the father/mother is important; psychological comfort; emotional attachment to the father, the mutual satisfaction of parents and children from each other's company is a fundamental element of "family life"; 3) when the child's place of residence is established, national courts must carefully check all the circumstances of the case, involve, if necessary, guardianship and care authorities, pedagogical workers, psychologists in order to act in the best interests of the child. Proposals have been developed to eliminate the gaps and shortcomings of the legal regulation of the procedure for determining the child's place of residence by introducing amendments and additions to: 1) the Civil Procedure Code of Ukraine (adding part 2 of Article 293 with the words: "determining the child's place of residence if there is no dispute between the parents"; addition of Section Article IV "Procedure for consideration of cases on determining the child's place of residence in an undisputed manner with one of the parents"); 2) Family Code of Ukraine (adding Part 5 of Article 157 of the Family Code of Ukraine after the words "and custody" with the words "or a notarized contract"; supplementing Part 1 of Article 160 of the Family Code of Ukraine with provisions on the right of the father and mother of a child who have not reached an agreement on determining the place of residence of the latter, to contact a family mediator, with the help of which the dispute can be resolved in accordance with the procedure of mediation; addition of Article 161 of the Criminal Code of Ukraine, in which the possibility of establishing the place of residence of the child in turn with each of the parents is established); 3) Law of Ukraine "On Mediation" by definition in Art. 1 concept of family mediation; and development of the Family Mediation Procedure.