Вибір теми дисертації, її актуальність та теоретична значущість для
науки кримінального процесу та правозастосовної практики зумовлені тим, що
досягнення завдань кримінального провадження, насамперед щодо
забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового
розгляду, вимагає від усіх учасників кримінального провадження належної
реалізації наділеними правами у межах і спосіб, передбачені законом. В
іншому разі можна спостерігати випадки зловживання процесуальними
правами, що, звісно, також має місце з боку адвоката як учасника
кримінального провадження. Порушена проблематика потребує належного
вирішення шляхом нормативного врегулювання у положеннях КПК України
відповідної заборони щодо неприпустимості зловживання процесуальними
права, зокрема й адвокатом.
Представлена робота є кваліфікаційною науковою працею, у якій
комплексно розглянуто сутність та ознаки поняття «зловживання адвокатом
процесуальними правами у кримінальному провадженні», здійснено його
відмежування від суміжних дефініцій, проведено класифікацію, досліджено
законодавство зарубіжних держав, національну судову практику та практику
Європейського суду з прав людини, на підставі чого сформульовано
пропозиції та рекомендації з удосконалення чинного законодавства України.
За результатами опрацювання наукового доробку та судової практики
щодо тлумачення поняття «зловживання адвокатом процесуальними правами
у кримінальному провадженні» запропоновано розуміти діяння адвоката, яке
безпосередньо не заборонено законом та не суперечить його обов’язкам,
3
відповідає порядку реалізації права, передбаченого законом, унаслідок якого
порушується (створюється загроза порушення) прав та/або законних інтересів
інших осіб, за умови відсутності обґрунтування такої поведінки.
Розгляд правової природи зловживання адвокатом процесуальними
правами у кримінальному процесі дав змогу констатувати, що ця правова
категорія не є новим явищем, адже історично успадкований та
прямопропорційно залежить від стану розвитку адвокатури як інституції
громадянського суспільства.
На підставі здійсненого аналізу різних підходів вчених щодо
виокремлення ознак зловживання правами, автором висловлена точка зору, що
в контексті зловживання адвокатом процесуальними правами у
кримінальному процесі доцільно виокремити такі ознаки: 1) безпосередньо не
заборонено законом; 2) полягає у діянні (дії або бездіяльності); 3) суперечить
принципу добросовісності; 4) дисонує з принципом розумності; 5) порушує
(створює відповідну загрозу) прав та законний інтерес інших осіб; 6) має бути
встановлено слідчим суддею, судом.
За результатами проведеного наукового пошуку щодо відмежування
зловживання адвокатом процесуальними правами від суміжних правових
категорій зазначено, що зловживання процесуальними правами неприпустимо
ототожнювати, а потрібно відмежовувати від інших суміжних правових
категорій, зокрема таких, як: «нездійснення конкретного права», «порушення
процесуального обов’язку», «помилки», «правомірної поведінки»,
«правопорушення».
Розгляд класифікації зловживань адвокатом процесуальними правами в
кримінальному провадженні здійснено за шістнадцятьма критеріями:
1) залежно від нормативного регулювання; 2) за рівнем правової
регламентації; 3) за характеристикою вимог кримінального процесуального
законодавства; 4) залежно від специфіки суб’єкта, який зловживає; 5) залежно
від процесуального статусу учасника кримінального провадження, захист прав
та законних інтересів чи представництво якого здійснює адвокат; 6) залежно
4
від змісту зловживальницької поведінки (характеру поведінки); 7) залежно від
стадії кримінального провадження; 8) за якісною ознакою; 9) за кількісною
ознакою; 10) залежно від розповсюдженості зловживання; 11) залежно від
об’єкта, якому заподіюється шкода; 12) залежно від наслідків зловживання
процесуальними правами; 13) залежно від розміру завданої шкоди;
14) залежно від порушень вимог кримінального процесуального
законодавства; 15) за суб’єктивною стороною; 16) за мотивацією діяльності.
У контексті дослідження зловживання адвокатом процесуальними
правами крізь призму тактичних прийомів зауважено, що виокремлення
тактики захисту в межах криміналістичної тактики здійснюється як
теоретичною необхідністю, так і практичною доцільністю. Зазначено, що
криміналістична тактика не обмежується виключно слідчою та судовою
практикою, адже також містить загальні та спеціальні рекомендації для інших
учасників кримінального провадження, зокрема й адвоката.
Здійснено аналіз вимог, які висуваються до тактичних прийомів
адвоката, дотримання яких свідчитиме про відсутність у діях адвоката
зловживання процесуальними правами. Зокрема, опрацьовані такі вимоги до
тактичних прийомів адвоката, як: законність, вибірковість, етичність.
Запропоновано визначати межами допустимого здійснення адвокатом
процесуальних прав у кримінальному провадженні діяння, яке: по-перше, не
суперечить законодавчій забороні конкретної процесуальної поведінки; по друге, відповідає порядку здійснення певної процесуальної поведінки,
передбаченого законом; по-третє не суперечить безпосередньому
нормативному процесуальному обов’язку діяти/допускати бездіяльність
іншим чином; по-четверте, не порушує (не створює загрозу порушення) прав,
законних інтересів інших осіб або у разі таких – наявне обґрунтування, яке
виправдовує таку поведінку.
За результатами аналізу судової практики та дослідження допустимості
здійснення адвокатом процесуальних прав виокремлені та охарактеризовані
такі критерії зловживання, як: якісний; кількісний; темпоральний. Крізь
5
призму цих трьох критеріїв запропонований алгоритм їх використання під час
оцінки діяння адвоката, послідовне проходження якого може дати відповідь на
те, чи є діяння зловживання адвоката процесуальним правом, чи ні.
Установлено, що зловживання адвокатом процесуальними правами у
кримінальному провадженні набуває різноманітних проявів. Системний аналіз
судової практики свідчить про те, що найпоширенішими видами зловживань
учасниками кримінального провадження своїми процесуальними правами є:
а) заявлення завідомо безпідставного відводу або відводу з підстав, раніше
розглянутих судом, за відсутності нових обставин чи доказів; б) подання
клопотання для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності
інших підстав або нових обставин чи доказів; в) повторне подання скарги чи
клопотання до вирішення судом скарги чи клопотання того самого змісту;
г) заявлення необґрунтованих клопотань про відкладення судового розгляду;
д) затягування з ознайомленням із матеріалами справи; е) подання доказів, з
якими не ознайомлена друга сторона; є) надання суду для дослідження значної
кількості речей та документів, що не містять доказового значення чи заявлення
клопотань про допит свідків, яким нічого не відомо про обставини справи;
ж) невиправдано тривалі виступи з клопотаннями, поясненнями, промовами;
з) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню.
Вивчено досвід провідних зарубіжних країн щодо законодавчого
регулювання запобігання та протидії зловживанню процесуальними правами.
В цьому контексті здійснено аналіз кримінального процесуального
законодавства близько 20 держав, зокрема, Великої Британії, Німеччини,
США, Греції, Данії, Естонії, Іспанії, Італії, Болгарії, Латвії, Норвегії, Південної
Кореї, Польщі, Франції, Чехії, Швеції, Швейцарії, Індонезії тощо.
Проведений системний аналіз законодавства зарубіжних країн дав змогу
визначати, що в жодному з процесуальних законів не закріплено заборону
зловживання процесуальними правами, зокрема й адвокатом. Натомість
передбачені законодавчі норми, спрямовані на запобігання та протидію
6
конкретним проявам зловживання відповідним процесуальним правом, що є
невід’ємною гарантією забезпечення права на справедливий судовий розгляд.
Визначено, що єдиною державою, де на законодавчому рівні
передбачена заборона зловживання процесуальними правами, є Швейцарія,
однак вона стосується органів кримінального переслідування.
Дослідження практики Європейського суду з прав людини свідчить, що
в практиці цього Суду є утверджена позиції щодо розуміння змісту
зловживання процесуальним правом, а саме як шкідливе використання права
для цілей, відмінних від тих, для яких воно призначене. Виокремлено чотири
класичні приклади зловживань: а) зазначення інформації, що вводить в оману;
б) використання образливих висловлювань; в) порушення зобов’язання
зберігати конфіденційність процедури дружнього врегулювання; г) заява, яка
є явно настирливою або позбавлена будь-якої реальної мети. Принагідно є й
п’ятий, до якого віднесено всі інші, які не підпадають під перші чотири.
Логічним завершенням дослідження стало опрацювання чинного КПК
України на предмет виявлення норм, які спрямовані на запобігання та
протидію зловживанню процесуальними права. Викладено власні пропозиції з
удосконалення законодавства в аспекті предмета дослідження.
Розроблені теоретичні положення можуть бути використані в процесі
подальшого опрацювання доктринальних проблем зловживання
процесуальними правами у кримінальному провадженні. Сформульовані в
дослідженні висновки та пропозиції можуть бути використані в: науково дослідній діяльності – під час проведення наукових досліджень з питань
зловживання процесуальними правами як адвокатом, так й іншими
учасниками кримінального провадження; правотворчості – для підготовки
пропозицій з удосконалення норм кримінального процесуального
законодавства щодо запобігання та протидії зловживанню процесуальними
правами у кримінальному провадженні, зокрема й адвокатом;
правозастосовній діяльності – у процесі підвищення професійної діяльності
адвокатів, ефективного використання суддями наявних норм КПК України,
7
створення системи критеріїв виявлення зловживання процесуальними
правами у кримінальному провадженні, зокрема й адвокатом; освітньому
процесі – у процесі підготовки підручників, навчальних посібників та
викладання навчальних дисциплін «Кримінальний процес», «Адвокатура»,
«Досудове розслідування кримінальних правопорушень» та інших.
The choice of the topic of the dissertation, its relevance and theoretical
significance for the science of criminal procedure and law enforcement practice is
due to the fact that achievement of the objectives of criminal proceedings, primarily
to ensure a prompt, complete and impartial investigation and trial, requires all
participants to criminal proceedings to properly exercise their rights within the limits
and in the manner prescribed by law. Otherwise, we may observe cases of abuse of
procedural rights, which, of course, also occurs on the part of the advocate as a
participant in criminal proceedings. The issue raised requires a proper solution by
means of regulatory regulation in the provisions of the CPC of Ukraine of the
relevant prohibition on the inadmissibility of abuse of procedural rights, including
by an attorney-at-law.
The presented work is a qualifying scientific work which comprehensively
examines the essence and features of the concept «abuse of procedural rights by an
8
attorney-at-law in criminal proceedings», distinguishes it from related definitions,
conducts a classification, studies the legislation of foreign countries, national case
law and the case law of the European Court of Human Rights, and on the basis of
which the author formulates proposals and recommendations for improving the
current legislation of Ukraine.
Based on the results of studying the scientific literature and case law on the
interpretation of the concept of «abuse of procedural rights by an attorney-at-law in
criminal proceedings», the author proposes to understand the act of an attorney-atlaw which is not directly prohibited by law and does not contradict his/her duties,
complies with the procedure for exercising the right provided for by law, and which
results in violation (threat of violation) of the rights and/or legitimate interests of
other persons, provided that there is no justification for such behaviour.
The analysis of the legal nature of the abuse of procedural rights by an
attorney-at-law in criminal proceedings has made it possible to state that this legal
category is not a new phenomenon, since it is historically inherited and directly
depends on the development of the Bar as an institution of civil society.
Based on the analysis of various approaches of scholars to the identification
of the signs of abuse of rights, the author expresses the view that in the context of
abuse of procedural rights by an attorney-at-law in criminal proceedings, it is
advisable to identify the following signs 1) is not directly prohibited by law;
2) consists in an act (action or inaction); 3) contradicts the principle of good faith;
4) is discordant with the principle of reasonableness; 5) violates (creates a relevant
threat) the rights and legitimate interests of other persons; 6) should be established
by the investigating judge, court.
Based on the results of the research conducted to distinguish the abuse of
procedural rights by an attorney-at-law from related legal categories, the author
notes that abuse of procedural rights cannot be equated with, but should be
distinguished from other related legal categories, in particular, the following: «nonexercise of a specific right», «breach of procedural duty», «mistakes», «lawful
behaviour», «offences».
9
The author analyses the classification of abuse of procedural rights by an
attorney-at-law in criminal proceedings based on sixteen criteria 1) depending on
the regulatory framework; 2) by the level of legal regulation; 3) by the characteristics
of the requirements of criminal procedural legislation; 4) depending on the specifics
of the abuser; 5) depending on the procedural status of a participant to criminal
proceedings whose rights and legitimate interests are protected or represented by an
attorney-at-law; 6) depending on the content of abusive behaviour (nature of
behaviour) 7) depending on the stage of criminal proceedings; 8) on the qualitative
grounds; 9) on the quantitative grounds; 10) depending on the prevalence of abuse;
11) depending on the object to which the harm is caused; 12) depending on the
consequences of abuse of procedural rights; 13) depending on the amount of damage
caused; 14) depending on violations of the requirements of the criminal procedural
legislation; 15) on the subjective side; 16) on the motivation of the activity.
In the context of studying the abuse of procedural rights by an attorney-at-law
through the prism of tactical techniques, the author notes that the allocation of
defence tactics within the framework of forensic tactics is carried out both by
theoretical necessity and practical expediency. It is noted that forensic tactics are not
limited to investigative and judicial practice only, since they also contain general
and special recommendations for other participants to criminal proceedings,
including an attorney-at-law.
The author analyses the requirements for advocate's tactical techniques,
compliance with which will indicate that there is no abuse of procedural rights in the
actions of an advocate. In particular, the author elaborates on such requirements to
tactical techniques of an attorney-at-law as legality, selectivity and ethics.
The author suggests that the limits of permissible exercise of procedural rights
by an attorney-at-law in criminal proceedings should be defined as an act which:
firstly, does not contradict the legislative prohibition of a particular procedural
behaviour; secondly, complies with the procedure for certain procedural behaviour
provided for by law; thirdly, does not contradict the direct regulatory procedural
obligation to act/do not act otherwise; fourthly, does not violate (does not create a
10
threat of violation) the rights and legitimate interests of other persons or, if so, there
is a justification for such an act.
Based on the results of the analysis of case law and the study of the
admissibility of the exercise of procedural rights by an attorney-at-law, the author
identifies and characterizes the following criteria of abuse: qualitative, quantitative
and temporal. Through the prism of these three criteria, the author proposes an
algorithm for their use in assessing an advocate's act, and its consistent application
will be able to answer whether an act of abuse of procedural rights by an advocate
is a procedural right or not.
The author establishes that abuse of procedural rights by an attorney-at-law in
criminal proceedings takes on various manifestations. A systematic analysis of court
practice shows that the most common types of abuse of procedural rights by
participants to criminal proceedings are a) filing a deliberately unfounded challenge
or a challenge on grounds previously considered by the court, in the absence of new
circumstances or evidence; b) filing a motion to resolve an issue that has already
been resolved by the court, in the absence of other grounds or new circumstances or
evidence; c) re-filing a complaint or motion before the court resolves a complaint or
motion of the same content; d) filing unfounded motions to postpone the trial
e) delaying the familiarization with the case file; f) submitting evidence with which
the other party is not familiar; g) providing the court with a significant number of
things and documents that do not contain evidentiary value or filing motions to
interrogate witnesses who are not aware of the circumstances of the case; h) making
unreasonably long motions, explanations, speeches; i) filing an appeal against a
court decision that is not subject to appeal.
The experience of leading foreign countries regarding the legislative
regulation of preventing and countering the abuse of procedural rights has been
studied. In this context, an analysis of the criminal procedural legislation of about
20 countries was carried out, in particular, Great Britain, Germany, the USA, Greece,
Denmark, Estonia, Spain, Italy, Bulgaria, Latvia, Norway, South Korea, Poland,
France, the Czech Republic, Sweden, Switzerland, Indonesia, etc.
11
The conducted systematic analysis of the legislation of foreign countries made
it possible to determine that none of the procedural laws prohibits the abuse of
procedural rights, including by an attorney-at-law. Instead, legislative norms aimed
at preventing and counteracting specific manifestations of abuse of the relevant
procedural law are provided, which is an integral guarantee of ensuring the right to
a fair trial.
It has been determined that Switzerland is the only country where the
prohibition of the abuse of procedural rights is provided at the legislative level, but
it concerns criminal prosecution authorities.
The study of the case law of the European Court of Human Rights shows that
this Court has a well-established position on understanding the content of abuse of
procedural law, namely, as harmful use of law for purposes other than those for
which it is intended. The author identifies four classic examples of abuse:
a) misleading information; b) use of offensive language; c) breach of the obligation
to keep the amicable settlement procedure confidential; d) a statement that is clearly
vexatious or devoid of any real purpose. There is also a fifth type, which includes
all the others that do not fall under the first four.
The logical conclusion of the study was the analysis of the current CPC of
Ukraine with a view to identifying the provisions aimed at preventing and
counteracting the abuse of procedural rights. The author presents her own proposals
for improving the legislation in terms of the subject matter of the study.
The developed theoretical provisions can be used in the process of further
working out the doctrinal problems of abuse of procedural rights in criminal
proceedings. The conclusions and proposals formulated in the study can be used in:
scientific research activities - during the conduct of scientific studies on the abuse
of procedural rights by both an attorney-at-law and other participants in criminal
proceedings; law-making - for the preparation of proposals for improving the norms
of criminal procedural legislation regarding the prevention and countering of the
abuse of procedural rights in criminal proceedings, in particular by an attorney-atlaw; law enforcement - in the process of improving the professional activity of
12
attorneys-at-law, effective use by judges of the existing provisions of the CPC of
Ukraine, creation of a system of criteria for detecting abuse of procedural rights in
criminal proceedings, including by an attorney-at-law; educational process - in the
process of preparing textbooks, manuals and teaching the disciplines «Criminal
Procedure», «Advocacy», «Pre-trial Investigation of Criminal Offences» and others.
