Система управління у сфері державної служби в Україні та Республіці Польщі: порівняльно-правові аспекти

Abstract

Дисертацію присвячено проведенню комплексного науково-правового порівняльного дослідження генезису, еволюції та сучасного стану системи управління державною (цивільною) службою в Україні та Польщі для подальшого удосконалення системи управління державною службою з метою її адаптації до стандартів Європейського Союзу шляхом запозичення досвіду Республіки Польщі. Підчас проведення дисертаційного дослідження було з’ясовано сутність і зміст категорії «система управління державною службою»; визначено методологію та основні методи дослідження системи управління державною службою; розкрито генезис і еволюцію систем управління державною службою в Україні та Польщі, а також обґрунтовано авторську періодизацію становлення цих систем із найдавніших часів до сьогодення; проведено порівняльно-правовий аналіз законодавства України та Республіки Польщі, що регулює правовідносини, які виникають у процесі діяльності системи управління державною (цивільною) службою; досліджено завдання, функції та структуру системи управління державною службою в Україні; проаналізовано внутрішню побудову, функції та повноваження системи органів управління цивільною службою в Республіці Польщі; виявлено основні організаційно-функціональні зміни в системі управління державною службою в Україні та системі управління цивільною службою в Республіці Польщі в процесі реформування державної служби; визначено шляхи і 3 напрями подальшого реформування системи органів управління в сфері державної служби в Україні з урахуванням досвіду Республіки Польщі та європейських стандартів; обґрунтовано необхідність удосконалення організаційно-правових засад формування кадрового забезпечення системи управління державною службою в Україні. За результатами дослідження було запропоновано: визначення поняття та змісту категорії «система управління державною службою», під якою слід розуміти діяльність з теоретичного та практичного визначення напрямків функціонування та розвитку всіх складових інституту державної служби з метою забезпечення інтересів суспільства та держави, що здійснюється визначеним колом суб’єктів на основі принципів гласності, законності, ієрархічності, уніфікованості стандартів, стабільності та безперервності; З огляду на подвійний характер змісту управління державною службою аргументовано доцільність розгляду даного питання в двох аспектах: як систему управління елементами державної служби, таким чином державна служба виступає в ролі об’єкта управління, або як складову механізму держави, як систему суб’єктів, що безпосередньо здійснюють або організовують здійснення функцій держави. Обґрунтовано визначення змісту державної служби як сфери професійної діяльності державних службовців, що у своїй сукупності складають складну систему інститутів, що реалізують основні функції та завдання держави з метою забезпечення інтересів суспільства і потребують чіткого правового регулювання та запропоновано класифікації правовідносин управління державною службою на: а)загальнодержавні та територіальні; б)галузеві та міжгалузеві; в) відносинами координації або субординації. Доведено відсутність чітких меж класифікації учасників державно управлінських відносин на суб’єктів та об’єктів управління державною службою. Під суб’єктом управління державною службою пропонуємо 4 розглядати систему державних органів та недержавних організацій, а також посадових осіб, наділених владними повноваженнями щодо втілення власної волі у формі рішень та розпоряджень, обов’язкових до виконання, діяльність яких спрямована на забезпечення ефективного функціонування державної служби. Об’єкт управління державною службою – це підпорядкована волі суб’єкта управління державною службою система державних органів, державних підприємств, установ та організацій, посадових та службових осіб, керування якою здійснюється з метою ефективного виконання об’єктом завдань державної служби. Таким чином службова особа може одночасно бути об’єктом управління головного органу та суб’єктом управління підпорядкованого органу, що свідчить про відсутність чітких меж класифікації учасників державно-управлінських відносин на суб’єктів та об’єктів управління державною службою. Запропоновано під методологією наукового дослідження розуміти систему взаємозумовлених світоглядних методологічних цінностей і принципів, які дозволяють найбільш повно та комплексно розкрити сутність, зміст, ґенезис і перспективи подальшого розвитку та вдосконалення системи і структури (інституцій) управління державною службою в Україні та Республіці Польщі, а також обґрунтувано пропозиції щодо використання правотворчого та правозастосовного досвіду Республіки Польщі щодо творення системи управління цивільною службою в Україні. Аргументовано визнання основними методами дослідження систем управління державною (цивільною) службою України та Республіки Польщі: історично-правового і порівняльного (компаративіського), а також необхідність застосування системного, структурно-функціонального. формально-догматичного методів, методу правового моделювання та прогнозування. Розкрито генезис і еволюцію системи управління державною службою в Україні та Республіці Польщі та зроблено синхронізацію періодизації 5 становлення систем управління державною службою в обох країнах, а також сформовано авторську періодизацію становлення цих систем із найдавніших часів до сьогодення. Проведено порівняльно-правовий аналіз законодавства України та Республіки Польщі, що регулює правовідносини, які виникають у процесі діяльності системи управління державною (цивільною) службою. За результатами яких встановлено, що національне законодавство, яке регулює правовідносини у сфері державної (цивільної) служби обох краї налічує розгалужену систему законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів. Водночас у обох країнах відсутній єдиний уніфікований нормативно правовий акт, який би сприяв правовій визначеності регулювання даної сфери суспільних відносин. Визначено та охарактеризовано складові системи управління державною службою в Україні, до якої входять законодавчо визначені та ієрархічно упорядковані суб’єкти державного управління із загальною (Кабінет Міністрів України) та спеціальною (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби; Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії; керівників державної служби; служби управління персоналом) компетенцією, а також навчальні заклади і наукові установи, що мають свою власну систему унормованих і взаємообумовлених функцій і повноважень, які забезпечують формування, оновлення та функціонування корпусу державних службовців в Україні. Обґрунтувано необхідність удосконалення організаційно-правових засад формування кадрового забезпечення системи управління державною службою шляхом утвердження централізованої або децентралізованої, з широким залученням неурядових організацій, системи професійного навчання державних службовців. 6 Здійснено системний аналіз внутрішньої побудови, функції та повноваження системи органів управління цивільною службою в Республіці Польщі, що була створена у 1998 році поряд із публічною службою в органах місцевого самоврядування та військовою й парамілітарною службою. Досліджено порядок формування збалансованої системи державної кадрової політики і управління державною службою, що загалом сприяло інтеграції Польщі до єдиного європейського адміністративного простору. Проведено комплексне дослідження основних організаційно функціональних змін в системі управління державною службою в Україні та системі управління цивільною службою в Республіці Польщі. Узагальнено основні шляхами і напрями подальшого реформування системи управління в сфері державної служби в Україні з метою її адаптації до стандартів Європейського Союзу шляхом запозичення досвіду Республіки Польщі. Сформовано практичні рекомендації щодо визначення напрямів подальшого реформування системи органів управління в сфері державної служби в Україні з урахуванням досвіду Республіки Польщі в умовах посилення інтеграції вітчизняної моделі державної служби і механізмів управління в цій сфері до стандартів єдиного адміністративного простору в межах реалізації Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом.