Abstract:
У дисертації вирішене актуальне наукове завдання, що полягає у
теоретико-методологічному обґрунтуванні наукових засад розвитку
антикорупційної діяльності в Україні та розробленні практичних рекомендацій
щодо удосконалення механізмів взаємодії органів публічної влади з
громадськістю у даній сфері.
У дисертаційному дослідження запропоновано оптимізаційну модель
удосконалення механізмів взаємодії органів публічної влади з громадськістю у
антикорупційній діяльності в Україні, метою реалізації якої є покращення
взаємодії органів публічної влади з громадськістю, сприяючи більшій
ефективності та відкритості в антикорупційній діяльності в Україні. У
контексті даної моделі надано пропозиції щодо удосконалення нормативно правового (очікується зміцнення ефективності антикорупційного
законодавства та забезпечення його відповідності основним антикорупційним
принципам та міжнародним стандартам), організаційно-інституційного
(очікується підвищення ефективності діяльності антикорупційних органів,
залучення громадськості і зміцненню їх впливу у боротьбі з корупцією) та
інформаційно-комунікаційного забезпечення (очікується підвищення якості та
обсягу інформації, що надається громадськості, забезпечення активної
взаємодії з громадою та створення більш відкритого та прозорого середовища
для антикорупційних зусиль) у ході налагодження взаємодії органів публічної
влади з громадськістю у антикорупційній діяльності.
Крім того, вартим уваги є удосконалення теоретичного підходу до
трактування сутності базових понять дослідження. зокрема: 1) під корупцією
запропоновано розуміти системну та неправомірну взаємодію між особами або
3
групами осіб, в тому числі владними структурами, з метою отримання
особистої вигоди, владних позицій, фінансових або матеріальних переваг
шляхом порушення етичних, моральних та законних норм, що включає в себе
такі прояви, як підкуп, вимагання хабарів, використання службового
становища для особистого збагачення, викривлення конкурентного
середовища, та інші дії, що підривають інститути демократії, рівності та
справедливості; 4) під антикорупційною діяльністю запропоновано розуміти
комплекс скоординованих заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та
протидію корупції на всіх рівнях суспільства та в усіх сферах діяльності, що
охоплює прийняття та впровадження антикорупційних законів, створення
ефективних механізмів контролю та нагляду, сприяння взаємодії між органами
влади, громадськістю та приватним сектором, а також підвищення свідомості
суспільства щодо наслідків та шкідливості корупції.
У роботі також удосконалено можливості імплементації кращого
зарубіжного досвіду взаємодії органів публічної влади з протидії корупції та
представників громадськості, а саме: оптимізація роботи антикорупційних
органів є ключовою стратегією у протидії корупції; забезпечення відкритості
та прозорості; впровадження електронних сервісів та онлайн-платформ;
забезпечення можливості громадян брати участь у дискусіях та процесах
прийняття рішень; встановлення та дотримання етичних стандартів та норм
поведінки; кампанії, спрямовані на підвищення інформованості громадськості
та освітні програми для населення; міжнародна співпраця та ін.
Крім того, набуло подальшого розвитку розуміння ролі інститутів
громадського суспільства у системі запобігання та протидії корупції, що
проявляється у наступних аспектах: громадські організації, активісти та
журналісти відіграють важливу роль у моніторингу діяльності органів влади;
громадські організації активно сприяють розкриттю інформації про діяльність
органів влади, бюджетні видатки, договори та угоди; громадські організації
виконують функцію аналізу законів та політичних рішень щодо їх
антикорупційної спрямованості; громадські організації сприяють підвищенню
4
свідомості громадян щодо наслідків корупції та її впливу на суспільство;
громадські організації можуть виступати як представники громадянського
суспільства в роботі з органами влади; громадські організації сприяють
залученню громадян до власної антикорупційної діяльності, мобілізуючи їх
допомогу у виявленні порушень та сприянні впровадженню антикорупційних
заходів.
У ході дослідження дисертантом обґрунтовано теоретико-практичні
аспекти забезпечення ефективної інформаційної відкритості результатів
діяльності органів публічної влади, серед яких: прозорість та довіра
(забезпечення інформаційної відкритості підвищує рівень прозорості
діяльності органів влади); громадська участь (доступ до інформації надає
громадянам можливість брати активну участь у прийнятті рішень);
відповідальність органів влади (інформаційна відкритість вимагає від органів
влади відповідальності за свої дії); запобігання корупції (відкритість
інформації може обмежити можливість корупційних схем та підтримати
антикорупційні заходи); ефективність управління (доступ до інформації
дозволяє краще розуміти потреби громадян та вчасно реагувати на виклики
суспільства, що сприяє ефективнішому управлінню та покращенню якості
послуг); розвиток демократії (інформаційна відкритість відображає
демократичні цінності, що базуються на відкритості, громадській участі та
обліку громадських думок); право на інформацію (право громадян на
інформацію є важливою складовою демократичного суспільства); соціальна
відповідальність (органи публічної влади мають відчувати відповідальність
перед громадянами за свою діяльність).