У статті здійснено теоретичний аналіз процедур здійснення медіації юридичними
клініками, а також надано певні практичні рекомендації щодо удосконалення
законодавства у цій сфері. Зазначено, що проблеми медіації у діяльності юридичної
клініки мало розроблені у юридичній літературі. Дискусії йдуть із ряду основних
положень. Вказано на важливість медіації та відповідність цієї процедури нормам
Конституції України, нормам міжнародних актів Ради Європи та Європейського
Союзу. Зазначено певну колізію законів України «Про безоплатну правову допомогу» та
«Про медіацію» щодо можливості здійснення медіації юридичними клініками.
Запропоновано вирішувати колізію на користь застосування Закону України «Про
медіацію» як основного спеціального законодавчого акта України у цій сфері.
Обґрунтовано висновок про можливість залучення як медіаторів студентів та інших
працівників юридичних клінік. Вказано, що хоча медіаторами, звичайно, є професійні
юристи, це не є обов’язковою вимогою. Теоретично медіаторами можуть бути особи,
які пройшли базову підготовку медіатора, навіть студенти та працівники юридичних
клінік. Наголошено на питанні фактичної відсутності нормативно-правового
регулювання здійснення медіації юридичними клініками. Зроблено висновок про те, що
студенти та інші працівники юридичних клінік можуть бути медіаторами за умови
проходження базової підготовки медіатора та якщо сторони медіації не заперечують
проти цього. Аргументовано, що юридичні клініки варто визначити суб’єктами
надання безоплатної правової допомоги шляхом розгляду та прийняття проєкту
Закону України про внесення змін та доповнень до законодавства України щодо
визнання юридичних клінік суб’єктами надання безоплатної правової допомоги.
Зазначено потребу в удосконаленні нормативно-правового регулювання здійснення
діяльності юридичними клініками, зокрема й стосовно здійснення медіації.
Запропоновано Міністерству освіти і науки України затвердити нове Положення про
юридичну клініку закладу вищої освіти.
The article provides a theoretical analysis of the procedures for mediation by legal clinics
and makes some practical recommendations for improving legislation in this area. It is noted
that the issues of mediation in the activities of legal clinics are not well developed in the legal
literature. The discussions are based on a number of key points. The importance of mediation
and the compliance of this procedure with the provisions of the Constitution of Ukraine,
international acts of the Council of Europe and the European Union are pointed out. The
author notes a certain conflict between the Laws of Ukraine "On Free Legal Aid" and "On
Mediation" regarding the possibility of mediation by legal clinics. The author suggests that
the conflict should be resolved in favour of applying the Law of Ukraine "On Mediation" as
the main special legislative act of Ukraine in this area. The author substantiates the
conclusion that students and other employees of legal clinics may be involved as mediators. It
is noted that although mediators are usually professional lawyers, this is not a mandatory
requirement. Theoretically, mediators can be persons who have undergone basic mediation
training, even students and employees of legal clinics. The author emphasises the issue of the actual absence of legal regulation of mediation by legal clinics. The author concludes that
students and other employees of legal clinics may be mediators provided that they have
undergone basic mediation training and the parties to the mediation do not object to this. The
author argues that legal clinics should be recognised as entities providing free legal aid by
considering and adopting the draft Law of Ukraine on Amendments to the Legislation of
Ukraine on Recognition of Legal Clinics as Entities Providing Free Legal Aid. The author
notes the need to improve the legal regulation of legal clinics, including in relation to
mediation. The author suggests that the Ministry of Education and Science of Ukraine should
approve a new Regulation on the legal clinic of a higher education institution.
