У дисертації вирішене актуальне наукове завдання, що полягає у
теоретичному обґрунтуванні засад публічного управління у сфері
забезпечення кібербезпеки та розробленні практичних рекомендацій щодо
розвитку механізмів його реалізації в сучасних умовах.
У роботі запропоновано комплексний механізм удосконалення
публічного управління у сфері забезпечення кібербезпеки України, у контексті
якого виділено три основні напрями, а саме: удосконалення нормативно-
правового забезпечення, зокрема необхідно провести системну ревізію
чинного законодавства; формування чіткої ієрархі нормативно-правових
актів; законодавчо уточнити компетенції СБУ, ДССЗЗІ, НКЦК при РНБО,
Нацполіції та Мінцифри; адаптувати законодавство до директив ЄС (NIS2),
стандартів НАТО, ISO/IEC; запровадити механізм регулярного правового
моніторингу; регулярно оновлювати законодавство у сфері застосування
штучного інтелекту, хмарних сервісів, Big Data; розробити спеціальні норми
щодо публічно-приватного партнерства у сфері кібербезпеки; визначити
стимули для приватного сектору; удосконалення організаційного
забезпечення, зокрема необхідно оптимізувати організаційну структуру
системи кібербезпеки; удосконалити систему підготовки та перепідготовки
кадрів; нарощувати ресурсний потенціал забезпечення кіберпідрозділів;
запровадити єдину систему стратегічного та оперативного планування у сфері
кібербезпеки; інституціоналізувати ризик-орієнтований підхід; сформувати
регіональні координаційні механізми кібербезпеки та ін.; удосконалення
інформаційно-технічного забезпечення, зокрема необхідно модернізувати
3
інформаційно-технічну інфраструктуру органів публічної влади; оновити
програмно-апаратні комплекси; розробити та впровадити єдині технічні
стандарти і протоколи інформаційної взаємодії; уніфікувати програмно-
апаратні рішення; запровадити автоматизовані системи збору, аналізу та
обробки даних про кіберінциденти; цифровізувати управлінські процеси;
удосконалити інформаційно-аналітичні системи моніторингу кіберзагроз;
впровадити технології аналізу великих даних і кореляції подій; посилити
криптографічний та технічний захист інформації; удосконалити систему
резервного копіювання та відновлення даних та ін.
Крім того, удосконалено теоретичне розуміння сутності поняття
«публічне управління у сфері забезпечення кібербезпеки», під яким
запропоновано розуміти цілеспрямовану, скоординовану та інноваційно
орієнтовану діяльність, яка здійснюється органами державної влади, органами
місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічної влади, на яку
покладено завдання формувати, реалізовувати та оцінювати політики
кіберзахисту, забезпечувати кіберстійкість держави, захист цифрового
суверенітету, критичної інфраструктури й інформаційного простору,
використовуючи нормативно-правові, організаційні, інформаційно-
технологічні механізми у взаємодії з приватним сектором, громадянським
суспільством та міжнародними інституціями.
Запропоновано напрями імплементації кращого зарубіжного досвіду у
сфері публічного управління у сфері забезпечення кібербезпеки, зокрема:
гармонізація нормативно-правового забезпечення, у контексті чого
рекомендується привести у відповідність українські норми за зразком
європейських стандартів (NIS2), з метою полегшення інтеграції до єдиного
цифрового ринку; інституційний аспект, у контексті якого рекомендується
створити єдиний національний координаційний центр з питань кібрбезпеки з
міжвідомчим статусом (США); забезпечення безпечного електронного
урядування, у контексті чого рекомендується впровадити єдину цифрову
ідентифікацію громадян та захистити державні онлайн-сервіси; оптимізація
4
цифрової освіти, у контексті чого рекомендується масштабувати програми
цифрової грамотності, внести теми кібербезпеки у навчальні курси кожного
рівня освіти (країни Європейського Союзу); посилення міжнародної
кооперації, у контексті чого рекомендується розширити участь в міжнародних
кіберструктурах, здійснювати обмін інформацією, організовувати спільні
тренування та круглі столи; посилення кадрової підготовки, у контексті чого
рекомендується створити кіберрезерв, здійснювати підтримку ІТ-освіти та
розвивати співпрацю держави, університетів і бізнесу (Ізраїль); забезпечення
громадського контролю, у контексті чого рекомендується забезпечити
прозорість державної політики, підвищити інклюзивність процесів і залучити
громадянське суспільство до процесу забезпечення кібербезпеки.
Розроблено комплекс інноваційних інструментів кіберзахисту на
об’єктах критичної інфраструктури, серед яких: системи виявлення загроз на
основі штучного інтелекту та машинного навчання (AI/ML); платформи
управління кіберінцидентами (SOAR, SIEM нового покоління); технології
Zero Trust; хмарні та гібридні рішення кіберзахисту; автоматизовані системи
резервного копіювання та відновлення (Disaster Recovery, Backup as a Service);
кіберфізичні системи захисту промислових мереж (ICS/SCADA Security);
технології блокчейн для забезпечення цілісності даних; кіберрозвідка, цифрові
двійники та симуляційні платформи; VR/AR-тренінги з кібербезпеки.
Подальшого розвитку набуло бачення глобальних тенденцій та
викликів у сфері забезпечення кібербезпеки, серед яких виділено: зростання
кількості та складності кібератак, мілітаризація кіберпростору, діджиталізація
критичної інфраструктури, поширення IoT та кіберфізичних систем, хмарна
трансформація та ризики зберігання даних, недостатня цифрова грамотність
населення, кадровий дефіцит кіберфахівців, політизація та фрагментація
кіберпростору, зростання кіберзлочинності та тіньових кіберринків, виклики
регулювання штучного інтелекту, проблеми захисту персональних даних,
дезінформація та інформаційні операції.
5
Окреслено особливості управління ризиками кібербезпеки в умовах
цифровізації публічного управління, серед яких: зростання цифрової
залежності, ускладнення кіберзагроз, нерівномірність цифрової зрілості
органів влади, інтеграція нових технологій, потреба в міжвідомчій
координації, людський фактор як ключовий елемент ризику, необхідність
динамічного управління ризиками, брак кадрів і компетенцій, підвищені
вимоги до захисту персональних даних, необхідність комплексного,
багаторівневого підходу.
The dissertation solves a relevant scientific problem, which consists in the scientific and theoretical substantiation of the principles of public administration in the field of ensuring cybersecurity and the development of practical recommendations for the development of mechanisms for its implementation in modern conditions. The work proposes a comprehensive mechanism for improving public administration in the field of ensuring cybersecurity in Ukraine, in the context of which three main areas are highlighted, namely: improving regulatory and legal support, in particular, it is necessary to conduct a systematic revision of current legislation; form a clear hierarchy of regulatory and legal acts; legislatively clarify the competencies of the SBU, DSSSII, NKCC under the NSDC, the National Police 6 and the Ministry of Digital Affairs; adapt the legislation to EU directives (NIS2), NATO standards, ISO/IEC; introduce a mechanism for regular legal monitoring; regularly update legislation in the field of application of artificial intelligence, cloud services, Big Data; develop special norms for public-private partnership in the field of cybersecurity; determine incentives for the private sector; improve organizational support, in particular, it is necessary to optimize the organizational structure of the cybersecurity system; improve the system of training and retraining of personnel; increase the resource potential of cyber units; introduce a unified system of strategic and operational planning in the field of cybersecurity; institutionalize a risk-oriented approach; form regional coordination mechanisms for cybersecurity, etc.; improve information and technical support, in particular, it is necessary to modernize the information and technical infrastructure of public authorities; update software and hardware complexes; develop and implement unified technical standards and protocols for information interaction; unify software and hardware solutions; introduce automated systems for collecting, analyzing and processing data on cyber incidents; digitize management processes; improve information and analytical systems for monitoring cyber threats; introduce technologies for analyzing big data and event correlation; strengthen cryptographic and technical protection of information; improve the data backup and recovery system, etc. In addition, the theoretical understanding of the essence of the concept of "public governance in the field of cybersecurity" has been improved, under which it is proposed to understand purposeful, coordinated and innovation-oriented activities carried out by state authorities, local governments and other public authorities, which are tasked with forming, implementing and evaluating cyber security policies, ensuring the cyber resilience of the state, protecting digital sovereignty, critical infrastructure and information space, using regulatory, organizational, information and technological mechanisms in interaction with the private sector, civil society and international institutions. Directions for implementing the best foreign experience in the field of public governance in the field of cybersecurity have been proposed, in particular: 7 harmonization of regulatory and legal support, in the context of which it is recommended to bring Ukrainian norms in line with European standards (NIS2), in order to facilitate integration into the single digital market; institutional aspect, in the context of which it is recommended to create a single national coordination center for cybersecurity with interdepartmental status (USA); ensuring secure egovernment, in the context of which it is recommended to implement a single digital identification of citizens and protect state online services; optimizing digital education, in the context of which it is recommended to scale digital literacy programs, introduce cybersecurity topics into training courses at each level of education (European Union countries); strengthening international cooperation, in the context of which it is recommended to expand participation in international cyber structures, exchange information, organize joint training and round tables; strengthening personnel training, in the context of which it is recommended to create a cyber reserve, support IT education and develop cooperation between the state, universities and business (Israel); ensuring public control, in the context of which it is recommended to ensure transparency of state policy, increase the inclusiveness of processes and involve civil society in the process of ensuring cybersecurity. A set of innovative cyber defense tools has been developed for critical infrastructure facilities, including: threat detection systems based on artificial intelligence and machine learning (AI/ML); cyber incident management platforms (SOAR, new generation SIEM); Zero Trust technologies; cloud and hybrid cyber defense solutions; automated backup and recovery systems (Disaster Recovery, Backup as a Service); cyber-physical systems for protecting industrial networks (ICS/SCADA Security); blockchain technologies to ensure data integrity; cyber intelligence, digital twins and simulation platforms; VR/AR cybersecurity training. The vision of global trends and challenges in the field of cybersecurity has been further developed, including: the growth in the number and complexity of cyberattacks, the militarization of cyberspace, the digitalization of critical infrastructure, the spread of IoT and cyber-physical systems, cloud transformation and data storage risks, insufficient digital literacy of the population, a shortage of 8 cyber specialists, the politicization and fragmentation of cyberspace, the growth of cybercrime and shadow cyber markets, the challenges of regulating artificial intelligence, problems of personal data protection, disinformation and information operations. The features of cybersecurity risk management in the context of digitalization of public administration are outlined, including: growing digital dependence, increasing complexity of cyber threats, uneven digital maturity of government agencies, integration of new technologies, the need for interagency coordination, the human factor as a key element of risk, the need for dynamic risk management, lack of personnel and competencies, increased requirements for personal data protection, the need for a comprehensive, multi-level approach.
